Кажуть, що на світі все від жінки, Все від неї на оцій землі, Перший подих весняної квітки, Тепле сонце й в небі журавлі. Крик дитини, рідна річ і слово, Паросток життя - це все вона, На порозі знайдена підкова, Щастя не відкрита тайна. Хто ж вона? Прекрасна Афродіта, Чи можливо, Єва, хто вона? неможливо нам її пізнати, Не пізнавали всіх основ буття. Чи твердиня, нездійснена мрія? Чи душі натягнута труна? Крапля світла, віра надія, Молода, нев'януча весна. Яблуневим цвітом, теплим літом, Зрілим яблуком чи подихом зими все минає, зостається тільки, Як святиня, - жінка на землі. А жінка в світ приходить для любові Любити ляльку доки ще мала Любити маму поки підросла А тільки –но, як ступить за поріг Любити небо і м‘який моріг. Дім батьківський і квіти чорноброві Бо жінка в сві
Коментарі
Дописати коментар